Стаття
Як змінилися пацифістичні цінності в Європі за час повномасштабної війни Росії проти України? Чи потрібна зброя країнам, які не воюють, та чи може вона захистити демократію? Це лише декілька питань серед сотень, що виникають у колах представників і представниць зелених рухів та ініціатив у Європі. За мирних обставин вони обстоюють те, що називають зеленими цінностями: екологічну сталість, гендерну рівність та партисипативну демократію. Пацифізм теж лежить в основі такого світогляду. Проте що це означає та як змінюється ця ідеологія в умовах війни, яка точиться в Європі?
У середині листопада 2023 року у Варшаві відбулася Європейська Зелена академія — кількаденна подія, що об’єднала представниць і представників зелених рухів у ЄС, зокрема активіст_ок та політик_инь. Також участь у цій події взяла українська делегація з випускниць української Зеленої (про яку ви можете почитати за посиланням).
У цьому тексті — відповіді на одні з ключових питань, які зараз звучать у європейських навколо демократичних дискусіях. Зокрема, про війну, самозахист та місце демократії зі зброєю.
Як змінюються пацифістичні цінності в умовах війни?
Пацифізм — це ідеологія осуду будь-якої війни та відмови від неї як інструменту зовнішньої політики. Відтак, пацифізм не виправдовує війни за жодних обставин.
“Абсолютний пацифізм — це не стільки про те, що мир — це добре, а війна — погано. Це радше віра в те, що людині ніколи не слід брати участь у війні, навіть для самозахисту. Однак право на самооборону закріплено навіть у статті 51 Статуту ООН, і на це є причини”, — пояснює Крістіна Кеслер, членкиня виконавчого комітету Федерації молодих європейських зелених.
Країни, що не перебувають у стані війни, часто можуть дискутувати про пацифізм абстрактно. І, додає Крістіна, з такої позиції досить легко зайняти позицію абсолютного пацифізму.
“Усе стає набагато складніше, якщо ви стикаєтеся з конкретними умовами війни. Або ж якщо ви робите політичний вибір, який передбачає війну — наприклад, щодо військової допомоги”, — додає вона.
За словами Кеслер, багато зелених партій та їхніх представниць і представників зараз відходять від ідей абсолютного пацифізму, водночас відстоюючи мир та вважаючи війну жахливим явищем.
“Але вони також визнають, що не завжди є ідеальне рішення. Інколи потрібно зробити вибір на користь недосконалого рішення — меншого зла”.
Нейтралітет до агресора означає підтримку агресора, пояснює Ольга Никорак, координаторка програми “Безпека людини” Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.
“Мир не є константою за замовчуванням. І не можна однаково ставитися до агресора та держави, що обороняється, оскільки вихідні умови цих країн нерівні”, — додає вона.Концепція війни постійно змінюється, а зараз - особливо, - пояснює координаторка: “Поняття нейтралітету визначила Гаазька конвенція №5 ще у 1907 році. Тоді, коли війна була цілком іншою: між більш-менш рівними суб’єктами, причиною був здебільшого перерозподіл ресурсів між ними, а методом — безсенсовне кровопролиття. А Конвенція досі чинна і концепція нейтралітету не переоцінена”.
“Натомість повномасштабна війна в Україні — це екзистенційна боротьба за право бути собою, за демократію і належність до Європи. Демонструвати спроможність себе захистити допомагає навіть у, здавалось би, безнадійних ситуаціях. Хочеш миру — готуйся до війни, це відомо з давніх часів”, — додає Ольга Никорак.
Навіщо армія демократичним країнам, які не воюють?
“На жаль, з державами-агресорами раціональні аргументи та апелювання до демократичних цінностей і верховенства права не діють. Тут доречніша аналогія зі шкільним хуліганом: заклики до моралі куди менш ефективні, ніж впевненість в ударі у відповідь”, — зазначає Ольга.
Якщо продовжити цю аналогію, то не завжди обов’язково бити — часто сама наявність армії, потужних союзників і ефективної зброї є достатнім стримувальним фактором.
“Начебто ослаблена внутрішніми політичними процесами й тривалою гібридною війною Україна без ядерної зброї здавалась легкою ціллю. Проте формувати боєздатну армію, яка б давала достойну відсіч агресору, в умовах війни надскладно. Майбутнє цілком непередбачуване, тож держави, що тішаться розкішшю тимчасового миру, насправді виграють час для підготовки”, — додає координаторка.
“Не можна просто взяти і відмовитися в односторонньому порядку від системи, де якісь держави використовують військо та зброю для досягнення власних цілей”, — наголошує Крістіна.
“Тому для країни, яка не воює, армія – як медична страховка. Ви сподіваєтеся, що вона вам ніколи не знадобиться. Але якщо все ж втілиться найгірший сценарій, то ви готові, — у вас є засоби, щоб себе захистити та протистояти. Ніхто не любить думати про можливість серйозно захворіти та потребувати дорогого лікування. І ніхто не любить думати про можливість нападу. Імовірність того, що обидві ці події відбудуться, може здатися дуже малою. Але наслідки руйнівні – настільки руйнівні, що ви не можете просто ігнорувати ризик”, — пояснює експертка.
Попри це, західні суспільства часто занадто повільно модернізують своє уявлення про мілітаризовану безпеку попри мілітаризацію процесів навколо.
“Якщо говорити, скажімо, про Зелений Рух, то він так і не сформував свого цілісного бачення зовнішньої політики. Будучи ефективними у кліматичній дипломатії, транснаціональному поширенні демократичних цінностей та феміністичній зовнішній політиці, зелені не досягли консенсусу щодо питань оборони й безпеки. Особливо в умовах агресії. Дискусії все активніші, надто в контексті виборів до Європейського Парламенту у 2024 році. Зростає популярність крайніх популістичних партій в Європі, що маніпулюють загальною тривогою. Тож розробка політик повинна бути обдуманою та адаптованою для кожної держави, водночас ґрунтуватись на спільних цінностях”, — пояснює Ольга Никорак.
Чи можна побудувати чи зберегти демократію зі зброєю?
Арсенал демократії супроти авторитарних режимів слабший, вважає Ольга Никорак.
У випадку такого протиставлення потрібно розуміти, що, скажімо, плюралізм думок виступає проти мобілізованого пропагандою населення, а обмеженість влади — проти одноосібного владарювання.
“Тож тут доречною є концепція обороноздатної демократії (не militant democracy, як її часто некоректно перекладають). Війна становить велику загрозу і довкіллю – як безпосередньо через бойові дії, замінування тощо; так і менш очевидну – оскільки цінні для відновлювальної енергетики ресурси, як-от літій, опиняються в руках неконтрольованої автократії. Зелені цінності – це не про беззубість і наївність; це про те, що ми боронимо, за що стоїмо і що можемо втратити”, — каже координаторка програми “Безпека людини”.
Крістіна Кеслер зауважує, що для збереження чи побудови демократії зброя не заважає, але важливо, аби вона піддавалася демократичному контролю.
“Це включає, наприклад, переконання, що члени збройних сил віддані демократичним цінностям. Скрізь, де є випадки правих екстремістських груп у збройних силах, ці випадки потрібно розглядати повністю прозоро. Це також означає, що демократіям потрібна відкрита дискусія за участю громадян щодо того, якими мають бути завдання збройних сил, а якими – ні”, — каже вона.
А демократія сама по собі буде збережена за умови вільних і чесних виборів, громадянських свобод на кшталт свободи преси, та залучення громадянського суспільства, вважає Кеслер.
Яку роль виконують майданчики на кшталт Європейської Зеленої академії в таких дискусіях?
Заходи, де європейські та українські активістки, політикині та інші представни_ці громадянського суспільства зустрічаються та дискутують на теми, дотичні до війни Росії проти України, — це передусім інструмент для діалогу та захисту спільних цінностей.
“Такі події насамперед дають можливість почути один одного – у безпечному і толерантному середовищі. Спробувати поставити себе на місце іншого, думками й емоціями переміститись в інший куточок Європи — як той, якому наразі нічого не загрожує, так і той, де війна стала буденністю і неминучістю. Пояснювати особисто, чому вчорашні затяті українські пацифісти сьогодні вчаться володіти зброєю і проходять курси тактичної медицини. Відстань і вислизання України з інфопростору впливають — надважливо регулярно пояснювати реалії за якусь тисячу кілометрів колегам зі спільними цінностями. І разом робити демократію спроможною захистити себе”, — каже Ольга Никорак.
Крім того, саме завдяки обговоренню важких тем на кшталт мілітаризації такі майданчики як Зелена академія стають місцем конструктивної дискусії.
“Реальність полягає в тому, що безпека залишається складною темою для партій Зелених по всій Європі. Але важкі теми не зникають, якщо ми їх ігноруємо”, — додає Кеслер.
Важливим аспектом є також те, що на обговорення європейських зелених рухів запрошують саме українців.
“На таких майданчиках як Європейська Зелена академія різні гравці, що розвивають зелені ініціативи в ЄС, все більше цікавляться і говорять про мілітаризацію, військові бюджети та підтримку України. Мені подобається одностайність цієї підтримки. І я дуже рада, що українську делегацію запрошують, щоб розмова про нас не відбувалась без нас, — хоч зазвичай це майданчик для зелених ініціатив саме з ЄС. Ми додаємо до дискусій цей зв’язок з реальністю і спрямовуємо інших планувати свою діяльність, відповідно до реальності навколо”, — пояснює Олена Ангелова, координаторка української Зеленої академії.